ДСТУ ЕN ISO 3651-2:2005 (ЕN ISO 3651-2:1998, IDТ) Національний стандарт України. Сталі корозійнотривкі. Визначення тривкості до міжкристапічної корозії Частина 2. Феритні, аустенітні та феритно-аустенітні (двофазні) сталі Випробування на корозію у сірчанокислотних середовищах


ДСТУ ЕN ISO 3651-2:2005 (ЕN ISO 3651-2:1998, IDТ) Национальный стандарт Украины. Стали корозионностойкие. Определение стойкости к межкристаллической коррозии Часть 2. Ферритные, аустенитные и ферритно-аустенитные (двухфазные) стали. Испытание на коррозию в сернокислотных середах.

Термін «випробування на тривкість до міжкристалічної корозії» означає корозійні випробовування, які проводять на сталях і сплавах для перевірки переважного корозійного руйнування по границях зерен (у зонах, прилеглих до границь зерен).

Корозійнотривкі аустенітні та феритно-аустенітні (двофазні) сталі та сплави можна руйнувати по границях зерен після впливу на них температур від 500 °С до 1000 °С, корозійнотривкі феритні сталі — після впливу на них температур вище 850 °С. Ці температури, які можуть спровокувати схильність до міжкристалічної корозії, можуть бути у разі гарячого деформування (кування, прокатування), у разі неправильного термообробляння на твердий розчин або в процесі зварювання.

Цей стандарт установлює методи визначання тривкості корозійнотривких феритних, аустенітних та феритно-аустенітних (двофазних) сталей і сплавів до міжкристалічної корозії в середовищах, які містять сірчану кислоту. Крім того, він установлює ціль випробування. Описано кілька методів випробовування:

Метод А: Випробування в розчині сірчанокислотної міді та 16-відсоткової сірчаної кислоти (випробування Штрауса);

Метод В: Випробування в розчині сірчанокислотної міді та 35-відсоткової сірчаної кислоти;

Метод С: Випробування в розчині сірчанокислотнго окисного заліза (III) і 40-відсоткової сірчаної кислоти.

Ці методи застосовують для корозійнотривких сталей і сплавів, які постачають у вигляді литих, катаних або кованих виробів або у вигляді труб і які призначені для використовування в слабкоокислювальних середовищах (наприклад у сірчаній кислоті, фосфорній кислоті).

Якщо немає будь-яких указівок у стандарті на виріб, застосування методів А, В або С потрібно узгоджувати між зацікавленими сторонами. Приклади застосування трьох указаних у цьому стандарті методів для різних корозійнотривких сталей наведено в додатку А.

Результат випробування на корозію суворо дійсний тільки для корозійного середовища, застосовуваного у випробуванні. Випробування е підставою для оцінювання тривкості до міжкристалічної корозії, проте не може бути підставою для оцінювання тривкості до інших видів корозії (загальної корозії, пітингової корозії, корозійного розтріскування) Споживач повинен вибирати те чи інше випробування на корозію залежно від умов експлуатування тої чи іншої сталі Це випробування у жодному разі не можна розглядати як абсолютний критерій якості матеріалу

Скачать ДСТУ EN ISO 3651-2:2005


Дополнительные материалы:

ДСТУ ISO 3651-1:2005

ДСТУ ЕN ISO 3651-2:2005 (ЕN ISO 3651-2:1998, IDТ) Національний стандарт України. Сталі корозійнотривкі. Визначення тривкості до міжкристапічної корозії Частина 2. Феритні, аустенітні та феритно-аустенітні (двофазні) сталі Випробування на корозію у сірчанокислотних середовищах


ДСТУ ЕN ISO 3651-2:2005 (ЕN ISO 3651-2:1998, IDТ) Национальный стандарт Украины. Стали корозионностойкие. Определение стойкости к межкристаллической коррозии Часть 2. Ферритные, аустенитные и ферритно-аустенитные (двухфазные) стали. Испытание на коррозию в сернокислотных середах.

Термін «випробування на тривкість до міжкристалічної корозії» означає корозійні випробовування, які проводять на сталях і сплавах для перевірки переважного корозійного руйнування по границях зерен (у зонах, прилеглих до границь зерен).

Корозійнотривкі аустенітні та феритно-аустенітні (двофазні) сталі та сплави можна руйнувати по границях зерен після впливу на них температур від 500 °С до 1000 °С, корозійнотривкі феритні сталі — після впливу на них температур вище 850 °С. Ці температури, які можуть спровокувати схильність до міжкристалічної корозії, можуть бути у разі гарячого деформування (кування, прокатування), у разі неправильного термообробляння на твердий розчин або в процесі зварювання.

Цей стандарт установлює методи визначання тривкості корозійнотривких феритних, аустенітних та феритно-аустенітних (двофазних) сталей і сплавів до міжкристалічної корозії в середовищах, які містять сірчану кислоту. Крім того, він установлює ціль випробування. Описано кілька методів випробовування:

Метод А: Випробування в розчині сірчанокислотної міді та 16-відсоткової сірчаної кислоти (випробування Штрауса);

Метод В: Випробування в розчині сірчанокислотної міді та 35-відсоткової сірчаної кислоти;

Метод С: Випробування в розчині сірчанокислотнго окисного заліза (III) і 40-відсоткової сірчаної кислоти.

Ці методи застосовують для корозійнотривких сталей і сплавів, які постачають у вигляді литих, катаних або кованих виробів або у вигляді труб і які призначені для використовування в слабкоокислювальних середовищах (наприклад у сірчаній кислоті, фосфорній кислоті).

Якщо немає будь-яких указівок у стандарті на виріб, застосування методів А, В або С потрібно узгоджувати між зацікавленими сторонами. Приклади застосування трьох указаних у цьому стандарті методів для різних корозійнотривких сталей наведено в додатку А.

Результат випробування на корозію суворо дійсний тільки для корозійного середовища, застосовуваного у випробуванні. Випробування е підставою для оцінювання тривкості до міжкристалічної корозії, проте не може бути підставою для оцінювання тривкості до інших видів корозії (загальної корозії, пітингової корозії, корозійного розтріскування) Споживач повинен вибирати те чи інше випробування на корозію залежно від умов експлуатування тої чи іншої сталі Це випробування у жодному разі не можна розглядати як абсолютний критерій якості матеріалу

Скачать ДСТУ EN ISO 3651-2:2005


Дополнительные материалы:

ДСТУ ISO 3651-1:2005

Попередній запис
ДСТУ 4647:2006
Наступний запис
ДСТУ IEC 60598-1:2002